Феминизм как маргинесс гендерного проекта постмодерна
Loading...
Date
2018
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
"Грані"
Abstract
RU: Феминистская позиция начала ХХІ в. убедительно демонстрирует актуализацию дискуссий между эмансипацией модерна и неолиберальной свободой постмодерна. Либеральный феминизм глубоко укоренен в модерне как рациональный проект эмансипации, в постмодерне освобождение человечества, в том числе эмансипация женщин, - это «самолегитимный миф». Феминизм в «ситуации» постмодерна переживает сложные и неоднозначные процессы острых дебатов и внутренних конфликтов. С одной стороны, это спорные вопросы касательно феминизма модерна и его постмодернистской версии, с другой, - назревающей в течение последних лет конфликт между феминизмом и гендерными исследованиями с их акцентуализацией «квир»-теорий и соостветствующих дискурсов. Каким образом всё это влияет на теорию феминизма и гендера? Провозглашает ли трансгендерный век конец гендера в его традиционном значении? Ответы на эти вопросы по-разному представлены в теории феминизма и теории гендерных исследований. В целом, «сексуальное» дает возможность рассмотреть фундаментальные проблемы наших неопределенных ответов на вызовы дискурсов и дискурсивных практик в современном мире, однако по-прежнему валидным остается тот факт, что социокультурные роли мужчин и женщин не могут быть поняты без анализа соответствующих властных систем. Следовательно, если феминизм – это не отстаивание прав женщин, тогда феминистская теория явным образом дестабилизируется, превращаясь в метод. Мысль о том, что феминизм сегодня неуместен, пересекается с вопросами о том, стоит ли вообще заниматься гендерными категориями, если мы живём в культуре «гендерной текучести», где гендер становится необязательным и произвольным. Бесспорно, стремление свергнуть «тиранию нормального» очевидно и в теории, и в практике постмодернизма. Постмодернизм, отвергая не только биологический, но и психологический детерминизм, провозглашает «трансгендерный» век: гендер как идентификация с одним полом или субъектом – это фикция. Для феминисток последнее означает, что первая фаза (именно фаза) феминизма завершилась. Следующая фаза, развиваясь в контексте трансформирующихся гендерных отношений, может изменить не только природу гендерного режима, но и природу «позднего» капитализма (режимы труда, рабочего времени, борьба с насилием и т. д.). И хотя гендерные проекты динамично реконструируются в контексте трансформирующихся гендерных отношений, в ХХІв, однако женщины по-прежнему занимают твердые позиции в феминистских проектах, болем того, именно феминистские проекты очень важны для изменения гендерного режима.
UK: Феміністська позиція початку ХХІ ст. переконливо демонструє актуалізацію дискусій між емансипацією модерну й неоліберальною свободою постмодерну. Ліберальний фемінізм глибоко вкорінений у модерні як раціональний проект емансипації, у постмодерні звільнення людства, зокрема емансипація жінок, – це «самолегітимний міф». Фемінізм у «ситуації» постмодерну переживає складні й неоднозначні процеси гострих дебатів і внутрішніх конфліктів. З одного боку, це спірні питання стосовно фемінізму модерну та його постмодерністської версії, з іншого – наростаючий впродовж останніх років конфлікт між фемінізмом і гендерними дослідженнями з їх акцентуалізацією квір-теорій і відповідних дискурсів. Яким чином усе це впливає на теорію фемінізму й гендеру? Чи проголошує трансгендерне століття кінець гендеру в його традиційному значенні? Відповіді на ці запитання по-різному подані в теорії фемінізму й теорії гендерних досліджень. У цілому, «сексуальне» дає можливість розглянути фундаментальні проблеми наших невизначених відповідей на виклики дискурсів і дискурсивних практик у сучасному світі, проте, як і раніше, валідним залишається той факт, що соціокультурні ролі чоловіків і жінок не можуть бути зрозумілі без аналізу відповідних владних систем. Отже, якщо фемінізм – це не відстоювання прав жінок, тоді феміністська теорія відверто дестабілізується, перетворюючись на метод. Думка про те, що фемінізм сьогодні недоречний, перетинається з питаннями про те, чи варто взагалі займатися гендерними категоріями, якщо ми живемо в культурі «гендерної плинності», де гендер стає необов'язковим і довільним. Безперечно, прагнення повалити «тиранію нормального» очевидно і в теорії, і в практиці постмодернізму. Постмодернізм, відкидаючи не лише біологічний, але й психологічний детермінізм, проголошує «трансгендерне» століття: гендер як ідентифікація з однією статтю або суб'єктом – це фікція. Для феміністок останнє означає, що перша фаза (саме фаза) фемінізму завершилася. Наступна фаза, розвиваючись в контексті гендерних стосунків, що трансформуються, може змінити не лише природу гендерного режиму, але й природу «пізнього» капіталізму (режими праці, робочого часу, боротьба з насильством тощо). І хоча гендерні проекти динамічно реконструюються в контексті гендерних стосунків, що трансформуються в ХХІ ст., проте жінки, як і раніше, займають тверді позиції у феміністських проектах, крім того, саме феміністські проекти дуже важливі для зміни гендерного режиму.
EN: Liberal feminism rooted in modernity, is closely connected with emancipationist political activity in which gender equality is a long-term goal guaranteed by democracy, at the same time that goal is considered to be a «self-legitimized myth». Feminism in “postmodern conditions” faces complicated and ambiguous processes of critical debates and sharp conflicts. On the one hand, it concerns acute arguments about the nature of the contemporary feminism, on the other,- the conflict between the theory of feminism and gender research, which lately has become evident. This mainly reflects disputes concerning sharp actualization of the relations between feminism and gender studies with obvious actualization of the “queer”-theories and corresponding discourses, which expands their impact on cultural and social discursive practices with visible appreciation by gender studies. It is necessary to stress, that “queer”-movements have never been simply movements for emancipation and civil rights. For feminism the latter means that the first phase (not “wave”) of feminism has been completed. Opposition to feminism is not new. However, the claim that we are now in a post-feminism epoch is challenged. Feminism is effective in many countries of the contemporary world. The next phase will be developed in the context of the transformations of gender relations. At the same time, nowadays womens interests as always occupy constant positions in the gender agenda. Moreover, feminist projects are very important for the transformations of the gender regimes and forms. Feminism can change not only the nature of the gender regime but the nature of the “late capitalism” as well: labour regimes, labour time regulations, elimination of violence both in private and public spheres etc. All these factors concern capitalism and gender regimes simultaneously. If democratic processes enhance, the feminist projects will be able to influence both the form of capitalism and the form of gender regimes. In this context such fundamental questions as whether the transgender epoch proclaims the end of gender in its traditional meaning and how all that influences the theories of feminism and gender should be answered. In the whole the «sexuality approach» provides an opportunity to consider the fundamental problems arising from our indefinite responses to the messages of the discourses and discourse practices in the world. However it is proved that the fact of the power component in the distribution of the gender roles is not less valid nowadays, and gender as a theory cannot be represented without an analysis of the corresponding power systems. Thus, if feminism is not the struggle for the equality of women, then it is a method for the scientific analysis. The idea of the non-importance of feminism now is crossed with the questions about the false importance of gender categories provided we live in the culture of the «liquid gender» where stable gender has become non-obligatory and arbitrary. It is also important that the intention to overthrow the «tyranny of the normal» is obvious both in the theory and practices of postmodernism.
UK: Феміністська позиція початку ХХІ ст. переконливо демонструє актуалізацію дискусій між емансипацією модерну й неоліберальною свободою постмодерну. Ліберальний фемінізм глибоко вкорінений у модерні як раціональний проект емансипації, у постмодерні звільнення людства, зокрема емансипація жінок, – це «самолегітимний міф». Фемінізм у «ситуації» постмодерну переживає складні й неоднозначні процеси гострих дебатів і внутрішніх конфліктів. З одного боку, це спірні питання стосовно фемінізму модерну та його постмодерністської версії, з іншого – наростаючий впродовж останніх років конфлікт між фемінізмом і гендерними дослідженнями з їх акцентуалізацією квір-теорій і відповідних дискурсів. Яким чином усе це впливає на теорію фемінізму й гендеру? Чи проголошує трансгендерне століття кінець гендеру в його традиційному значенні? Відповіді на ці запитання по-різному подані в теорії фемінізму й теорії гендерних досліджень. У цілому, «сексуальне» дає можливість розглянути фундаментальні проблеми наших невизначених відповідей на виклики дискурсів і дискурсивних практик у сучасному світі, проте, як і раніше, валідним залишається той факт, що соціокультурні ролі чоловіків і жінок не можуть бути зрозумілі без аналізу відповідних владних систем. Отже, якщо фемінізм – це не відстоювання прав жінок, тоді феміністська теорія відверто дестабілізується, перетворюючись на метод. Думка про те, що фемінізм сьогодні недоречний, перетинається з питаннями про те, чи варто взагалі займатися гендерними категоріями, якщо ми живемо в культурі «гендерної плинності», де гендер стає необов'язковим і довільним. Безперечно, прагнення повалити «тиранію нормального» очевидно і в теорії, і в практиці постмодернізму. Постмодернізм, відкидаючи не лише біологічний, але й психологічний детермінізм, проголошує «трансгендерне» століття: гендер як ідентифікація з однією статтю або суб'єктом – це фікція. Для феміністок останнє означає, що перша фаза (саме фаза) фемінізму завершилася. Наступна фаза, розвиваючись в контексті гендерних стосунків, що трансформуються, може змінити не лише природу гендерного режиму, але й природу «пізнього» капіталізму (режими праці, робочого часу, боротьба з насильством тощо). І хоча гендерні проекти динамічно реконструюються в контексті гендерних стосунків, що трансформуються в ХХІ ст., проте жінки, як і раніше, займають тверді позиції у феміністських проектах, крім того, саме феміністські проекти дуже важливі для зміни гендерного режиму.
EN: Liberal feminism rooted in modernity, is closely connected with emancipationist political activity in which gender equality is a long-term goal guaranteed by democracy, at the same time that goal is considered to be a «self-legitimized myth». Feminism in “postmodern conditions” faces complicated and ambiguous processes of critical debates and sharp conflicts. On the one hand, it concerns acute arguments about the nature of the contemporary feminism, on the other,- the conflict between the theory of feminism and gender research, which lately has become evident. This mainly reflects disputes concerning sharp actualization of the relations between feminism and gender studies with obvious actualization of the “queer”-theories and corresponding discourses, which expands their impact on cultural and social discursive practices with visible appreciation by gender studies. It is necessary to stress, that “queer”-movements have never been simply movements for emancipation and civil rights. For feminism the latter means that the first phase (not “wave”) of feminism has been completed. Opposition to feminism is not new. However, the claim that we are now in a post-feminism epoch is challenged. Feminism is effective in many countries of the contemporary world. The next phase will be developed in the context of the transformations of gender relations. At the same time, nowadays womens interests as always occupy constant positions in the gender agenda. Moreover, feminist projects are very important for the transformations of the gender regimes and forms. Feminism can change not only the nature of the gender regime but the nature of the “late capitalism” as well: labour regimes, labour time regulations, elimination of violence both in private and public spheres etc. All these factors concern capitalism and gender regimes simultaneously. If democratic processes enhance, the feminist projects will be able to influence both the form of capitalism and the form of gender regimes. In this context such fundamental questions as whether the transgender epoch proclaims the end of gender in its traditional meaning and how all that influences the theories of feminism and gender should be answered. In the whole the «sexuality approach» provides an opportunity to consider the fundamental problems arising from our indefinite responses to the messages of the discourses and discourse practices in the world. However it is proved that the fact of the power component in the distribution of the gender roles is not less valid nowadays, and gender as a theory cannot be represented without an analysis of the corresponding power systems. Thus, if feminism is not the struggle for the equality of women, then it is a method for the scientific analysis. The idea of the non-importance of feminism now is crossed with the questions about the false importance of gender categories provided we live in the culture of the «liquid gender» where stable gender has become non-obligatory and arbitrary. It is also important that the intention to overthrow the «tyranny of the normal» is obvious both in the theory and practices of postmodernism.
Description
Т. Власова: Orcid 0000-0001-5040-5733; Ю. Галицкая: Orcid 0000-0001-5364-9717
Keywords
сексуальность, пол, индивидуация, нестабильность, идентификация, гендерная стратегия, сексуальність, стать, індивідуація, нестабільність, ідентифікація, гендерна стратегія, sexuality, sex, individuation, instability, identification, gender strategy, КФП
Citation
Власова, Т. И. Феминизм как маргинесс гендерного проекта постмодерна / Т. И. Власова, Ю. В. Галицкая // Грані. – 2018. – Т. 21, № 12. – С. 16–25. – doi: 10.15421/1718160.