Трансформация дихотомии “дух – тело” в философии Просвещения

Abstract

RU: Специфика соотношения духовного и телесного в дискурсе философии Просвещения представляет особый интерес в социокультурных реалиях начала ХХI века. С помощью компаративного анализа текстов философов–просветителей, используя герменевтический подход, автор обосновывает антропоцентризм философии Просвещения. Рассматривая трансформации соотношения субъекта и объекта, концепта телесности, дихотомические отношения концептов разума и тела, автор приходит к выводу о том, что в философии Просвещения различие между телом и духом, присущее религиозной и метафизической философской традиции, теряет свою oппозиционную однозначность, так как чувственность становится основанием человеческого бытия, то есть дух оказывается “надстройкой” над чувственностью, становясь высшей формой познания, и это качественно отличает человеческую форму жизни от животной.

UK: Специфіка співвідношення духовного і тілесного в дискурсі філософії Просвітництва представляє особливий інтерес в соціокультурних реаліях початку ХХI століття. За допомогою компаративного аналізу текстів філософів–просвітників, використовуючи герменевтичний метод, автор обґрунтовує антропоцентризм філософії просвітництва. Розглядаючи трансформації співвідношення суб’єкта й об’єкта, концепту тілесності, дихотомічні відносини концептів розуму і тіла, автор приходить до висновку про те, що у філософії Просвітництва відмінність між тілом і духом, властива релігійній та метафізичній філософській традиції, втрачає свою опозиційну однозначність, так як чуттєвість стає підставою людського буття, тобто дух виявляється “надбудовою” над чуттєвістю, стаючи вищою формою пізнання, і це якісно відрізняє людську форму життя від тваринної.

EN: The article deals with the specific features of the transformation of the ratio of the spiritual and corporal in the discourse of the philosophy of the Enlightenment. The anthropocentric character of philosophy of the Enlightenment is justified with the help of the comparative analysis of the texts of philosophers of the Enlightenment, applying of the hermeneutic method. The relation between the subject and object, mind and body are discussed, and the concept of corporeality is examined following the same purpose. The author comes to the conclusion that the philosophy of the Enlightenment diminished the distinction between body and spirit inherent in religious and metaphysical philosophical tradition, as well as between the mind and the senses, as sensuality became the basis of the human existence. Thus, the spirit becomes a “superstructure” over sensuality, the highest form of knowledge, and this fact qualitatively differs the life of human being from the life of animal.