Криза політик інтелектуалів у «пост»-постмодерні ХХІ століття

Abstract

UKR: На початку ХХІ ст. безумовна зміна критичного дискурсу інтелектуалів як соціокультурної і політичної еліти суспільства призводить, з одного боку, до зниження різноманітних ризиків і загроз, але, з іншого – до дегламуризації образу інтелектуала як такого. Теоретики, що схиляються до метамодерністських поглядів та ідей non-рhilosophy, критично переосмислюючи функціональність постсучасних інтелектуалів, звинувачують їх у тому, що вони приділяють основну увагу класичним підходам до філософських абсолютів: останнє являє собою якийсь відхід від традиційної концептуалізації інтелектуалів постмодерну, оскільки їх «реальність» була безпосередньо пов'язана зі стилем їх «войовничого життя». Мета роботи розуміється як аналіз ролі та місця «інтелектуала» у біфуркаційних процесах переходу філософії «пост»-постмодерну та її нового смислового змісту. Методологічне забезпечення роботи зумовлено специфікою проблематики, що вимагає комплексних міждисциплінарних прийомів, перш за все феноменологічного, порівняльно-історичного і екзистенціального підходів. У статті акцентується, що «пост»-сучасний концепт «інтелектуала» за всієї амбівалентності визначень відноситься до сфери професійних занять індивіда (occupational category), пов'язаної зі створенням якогось продукту з відповідними наслідками економіки «пізнього капіталізму». У результаті те, що «зводить» інтелектуал у постсучасних інституціях, визначається складною роботою ідеологізації суспільства в ключі синергетики політичних, культуральних і консюмеристських цілей. Усе більш очевидним стає той факт, що створення нових філософських понять у руслі радикальних змін постсучасності – це парадоксальний і надзвичайно складно контрольований феномен, який вимагає скрупульозного аналізу і міждисциплінарних теоретичних підходів в їх постійній еволюційній трансформації.

ENG: The everlasting transformations of postmodernity with their current tendency it the radical changes have called into question the critical discourse of the «intellectual» as the cultural and political elite of the most western societies. This phenomenon has produced different consequences: on the one hand, it is noted to reduce multiple risks and threats, on the other – it can be described as some reduction of the «glamour» features of the image of the intellectual. Nowadays theorists with their practice of persistent skepticism are inclined towards «non-philosophy» approaches, as a result, they accuse intellectuals of paying tribute to classics while ignoring the necessities of intellectuals’ everyday life. The latter represents a kind of retreat from the traditional conceptualization of the postmodern intellectuals, which was directly connected with the style of their «militant lives», and consequently their theory has at least occasionally been labelled elitist and self-preoccupied. Moreover, postmodernists are blamed for their definition of the institution as a place of pure learning, though they are known to stress that the production of theory is in fact a very important practice. The latter determines the aim of the paper as the analysis of the place and role of the intellectual in the bifurcational processes of the transition of the «post»-postmodern philosophy to its new notional content. The methodological provision of the paper is conditioned by the problem specificity, which calls for complex interdisciplinary approaches, first of all the phenomenological, comparativehistorical and existential methods. The widely discussed theme in the «intellectualism» is no debt considered to be interrelations of the intellectuals and the power during the last – at least – fifty years. The article represents the recent changes of the context of the intellectuals` social locations and political orientations, which leads to the assertion that the «post»-postmodern concept of the «intellectual», first of all refers to the sphere to their professional occupation, thus, it is the «occupational category». It implies that the contemporary philosophers are engaged in making some «product» with all the subsequent consequences of the «late capitalism economy». As the result, that what the «intellectual» produces in the «post»-postmodern institution is determined by the complicated work-process of ideology, consumerism, and culture in the complex synergy of the political objectives. It becomes more evident that the creation of the new philosophic notions in the light of the recent radical transformations, which even in the postmodern epoch of the «normalisation of change» seems to be unprecedented, is in fact a paradoxical and extremely complicated phenomenon with the attempts to control its effects. Presumably, it demands new approaches to its investigation, which does not necessarily implies an abandonment of the previous interdisciplinary research, or the similar importance of the classical conceptual apparatus.