The Problem of Forms of Completing the Copernicus Revolution in Modern Cartesian Science

Abstract

EN: Due to the opinion that philosophy of the Modern Age might be considered as uncompleted Copernicus revolution, the purpose of this paper is to outline the main points of manifestation of anthropology in early Descartes’ writings. Emphasizing the ambivalence of the basic intention of early Descartes’ writings, authors are focused on the forms of overcoming the naive impact of the scientific revolution and related ways to make anthropology relevant. It is argued that Copernicus’ inquiries persuaded Descartes to conceive his anthropological studies. It was discovered that the first form of actualization of human nature for Descartes was the problem of the proper principles of human existence. The text of “Rules for the Direction of the Mind” proclaims the tendency of self-development, which can be implemented firstly, by focusing on individual features of the human nature. Secondly, since the peculiarity of the Cartesian interpretation of human nature is emphasizing of combination of mind and will in it, Descartes is trying to improve the human nature using will and habits. Observation of the uncompleted Copernicus revolution allows outlining some following points. Firstly, the significance of anthropology in his draft of the system of knowledge; secondly, the ethical orientation of his inquiries; thirdly, the expediency of reconsideration of the established technomorphic interpretations.

UK: Виходячи з бачення контексту філософування Нового часу як незавершеної революції Коперника, ставиться мета - окреслити основні моменти прояви антропологізації філософії в ранніх текстах Картезія. Акцентуючи амбівалентність базової інтенції раннього мислителя, автори зосереджують увагу на формах виходу за межі наївного впливу наукової революції та пов’язаних з ним способів актуалізації антропології. Обґрунтовується належність до числа детермінуючих чинників антропологічних розвідок Картезія прихованого від широкого загалу впливу вчення Коперника. Виявлено, що першою формою актуалізації природи людини для Декарта була проблема належних засад її існування. Як безпосереднє продовження означеної лінії в тексті Правил постає настанова на саморозбудову людини, реалізація якої включає в себе, по-перше, зосередженість на індивідуально-особистісній природі людини, по-друге, оскільки специфіка картезіанського тлумачення природи людини полягає в баченні її як поєднання ума та волі, то шляхи вдосконалення власної природи він шукає за допомогою волі та в вигляді звички. Увага до незавершеної революції Коперника як чинника становлення філософської позиції Картезія уможливлює акцентування, по-перше, ключової значущості антропології в задуманій ним системі знань, по-друге, етичної спрямованості його шукань, по-третє, доцільності переосмислення усталених техноморфних тлумачень.