http://eadnurt.diit.edu.ua/jspui/handle/123456789/12028 Issue 17 (AMPhR) 2022-03-20T07:01:41Z http://eadnurt.diit.edu.ua/jspui/handle/123456789/12183 Название: Антропологічні виміри філософських досліджень № 17, 2020 р. Краткий осмотр (реферат): UK: У збірнику представлені наукові статті, що висвітлюють та осмислюють нові грані людського існування на початку нового тисячоліття. Окрема увага зосереджується на формах їх оприявнення та рефлексії у філософії науки, культури, техніки, мови. Збірник призначено для співробітників науково-дослідних організацій, наукових, науково-педагогічних та інженерних працівників, докторантів, аспірантів, студентів вищих навчальних закладів.; RU: В сборнике представлены научные статьи, освещающие и осмысливающие новые грани человеческого существования в начале нового тысячелетия. Особое внимание сосредоточено на формах их проявления и рефлексии в философии науки, культуры, техники, языка. Сборник предназначен для сотрудников научно-исследовательских организаций, научных, научно-педагогических и инженерных работников, докторантов, аспирантов, студентов высших учебных заведений.; EN: The collection includes the papers, which illuminate and comprehend new facets of human existence at the beginning of the new century. Particular attention concentrates on the forms of their manifestation and reflection in the science, culture, technology and language philosophy. The collection is intended for the research organizations employees, engineering employees, research and educational personnel, as well as for the doctoral candidates, postgraduates and for the higher school students. 2020-01-01T00:00:00Z http://eadnurt.diit.edu.ua/jspui/handle/123456789/12030 Название: Cartesian Personal Metaphysics Авторы: Malivskyi, Anatolii M. Краткий осмотр (реферат): EN: Purpose. To consider the personal nature of Cartesian metaphysics. Its implementation involves: a) outlining methodological changes in the philosophy of the twentieth century; b) analysis of ways to interpret anthropological component of philosophizing in Descartes studies; c) appeal to Descartes’ texts to clarify the authentic form of his interpretation of metaphysics. Theoretical basis. I base my view of Descartes’ legacy on the conceptual positions of phenomenology, existentialism and hermeneutics. Originality. Based on Descartes’ own concept of teaching, the author substantiates the personal nature of Cartesian metaphysics. Important prerequisites for its comprehension are attention to the ethical motive as the driving force of philosophizing and recognition of the importance of the poetic worldview. The idea of the basic role of poetics finds its meaningful confirmation in the texts of the philosopher, who interprets the main areas of philosophy (science, morality and medicine) as the forms of art. Conclusions. Based on his own vision of anthropology and metaphysics as the forms of completion of the revolution initiated by Copernicus, the author defends the idea of the constitutive presence of personality in Descartes’ metaphysics. In the process of studying the research literature, methodological guidelines are outlined in the form of the importance of personal determination of the search for truth, the key role of ethical motive and art as components of philosophizing. The thesis about the poetic form of presentation of metaphysics by Descartes as a form of fixation of its personal dimension is substantiated.; UK: Мета. Основною метою статті є дослідження особистісної природи картезіанської метафізики. Її реалізація передбачає: а) окреслення методологічних зрушень в філософії ХХ століття; б) аналіз способів тлумачення в декартознавсті антропологічної компоненти філософування; в) звернення до текстів Декарта для уточнення автентичної форми тлумачення ним метафізики. Теоретичний базис. Свій погляд на спадщину Декарта я засновую на концептуальних положеннях феноменології, екзистенціалізму та герменевтики. Наукова новизна. Виходячи з власної концепції вчення Декарта, автор обґрунтовує особистісний характер картезіанської метафізики. Важливими передумовами її осягнення є увага до етичного мотиву як рушійної сили філософування та визнання значущості поетичного світосприйняття. Ідея базової ролі поетики знаходить своє змістовне підтвердження в текстах філософа, який тлумачить основні сфери філософії (науку, мораль та медицину) як форми прояви мистецтва. Висновки. Спираючись на власне бачення антропології та метафізики як форм завершення розпочатої Коперником революції, автор обстоює ідею конститутивної присутності особистості в метафізиці Декарта. В процесі вивчення дослідницької літератури окреслюються методологічні орієнтири у вигляді важливості особистого виміру шукань істини, ключової ролі етичного мотиву та мистецтва як компоненти філософування. Обґрунтовується теза про поетичну форму викладу метафізики у Декарта як форму фіксації її особистісного виміру.; RU: Цель. Основной целью статьи является изучение личностного характера картезианской метафизики. Ее реализация предполагает: а) фиксацию методологических сдвигов в философии ХХ века; б) анализ способов интерпретации антропологической составляющей философствования в декартоведении; в) обращение к тек стам Декарта для уточнения аутентичной формы изложения им собственной метафизики. Теоретический базис. Свой подход я базирую на концептуальных положениях феноменологии, экзистенциализма и герменевтики. Научная новизна. Исходя из собственной концепции учения Декарта, автор обосновывает личностный характер картезианской метафизики. Важными предпосылками ее постижения являются внимание к этическому мотиву как движущей силе философствования и признание значимости поэтического восприятия. Идея базисной роли поэтики находит свое содержательное подтверждение в текстах философа, который истолковывает основные сферы философии (науку, мораль и медицину) как формы проявления искусства. Выводы. Опираясь на собственное понимание антропологии и метафизики как форм завершения революции Коперника, автор обосновывает идею конститутивного присутствия личности в метафизике Декарта. В процессе изучения исследовательской литературы обрисовываются методологические ориентиры в виде важности личностного измерения искания истины, ключевой роли этического мотива и искусства как компонента философии. Обосновывается идея важности для нас поэтической формы изложения метафизики как способа фиксации личностного измерения метафизики Декарта. Описание: A. Malivskyi: ORCID 0000-0002-6923-5145 2020-01-01T00:00:00Z http://eadnurt.diit.edu.ua/jspui/handle/123456789/12029 Название: Human Destructiveness in the Existing Practices of Late Modernism VIolence: Positive and Negative Dimensions Авторы: Marchenko, O. V.; Martseniuk, Larisa V. Краткий осмотр (реферат): EN: Purpose. Research of the phenomenon of human destructiveness in the context of metaphysical images and violence practices of late Modernism. Theoretical basis. The problem is that the philosophical reflection of violence as objectified, realized destructiveness of man is usually contextual in nature and is on the periphery of understanding its external manifestations. Accordingly, anthropological crisis remains behind the scenes, as evidenced by the devaluation of the humanistic potential of modern culture. That is why one should turn the focus from the obvious, objectively conditioned incarnations of violence in the XXI century (armed conflicts, local wars, terrorist acts) to the internal factors that are in the realm of existential. The departure from the consideration of violence as an abstract, faceless or ideologically colored evil allowed us to focus on man, his way of thinking, life and social orientations, feelings and internal contradictions, which find their expression in one or another form of destructiveness. Originality. Based on the works of M. Scheler and E. Fromm defining for philosophical anthropology and psychoanalysis, for the first time the conceptualization of positive and negative forms of manifestation of human destructiveness against the background of sociocultural transformations of late Modernism was carried out. It has been proved that its ontological principles are rooted in specifically human existence and relations with other members of society, while anthropological ones are directly connected with the endless struggle of the life, the vital with the spirit in man. Conclusions. Violence is a tool and a product of man’s transition to more mature and complex forms of existence. The interdependence of the violence and nonviolence practices ensures the progressive movement of humanity towards society humanization. This progress is accompanied by a natural internal conflict of personality, which can be both progressive and regressive. At the metaphysical level, destructiveness appears as a connection between the entropy of world existence as a whole and the instability of human existence itself, which is a complexly organized and open to the world system. Self-transcendence as an anthropological prerequisite for human destructiveness has a dual nature and combines negative and positive characteristics, the content and significance of which were revealed in the study. The authors are convinced that there is no other way to overcome the negative, malignant destructiveness, except for the incessant, daily gathering of life meanings around them and their development. After all, the loss of such core structures of the existence as the meaning, purpose and value of life has become a truly global problem for the modern world. Emphasis is placed on the need to keep in harmony the trinity of bodysoul-spirit, which will allow a person in any social transformation to preserve and increase his integrity.; UK: Мета. Дослідження феномену людської деструктивності у контексті метафізичних образів і практик насилля пізнього Модерну. Теоретичний базис. Проблема полягає у тому, що філософська рефлексія насилля як "опредмеченої", реалізованої деструктивності людини носить, як правило, контекстний характер і перебуває на периферії осмислення її зовнішніх проявів. Відповідно "за кадром" залишається антропологічна криза, свідченням якої є девальвація гуманістичного потенціалу сучасної культури. Саме тому необхідно змістити акценти із очевидних, об’єктивно обумовлених "втілень" насилля у ХХІ столітті (збройних конфліктів, локальних воєн, терористичних актів) – на внутрішні чинники, що перебувають у царині екзистенціального. Відхід від розгляду насилля як абстрактного, безликого або ідеологічно забарвленого "зла" дозволив зосередитися на людині, її способі мислення, життєвих і суспільних орієнтирах, почуттях і внутрішніх суперечностях, що знаходять своє вираження у тій чи іншій формі деструктивності. Наукова новизна. На основі визначальних для філософської антропології і психоаналізу праць М. Шелера й Е. Фромма вперше здійснено концептуалізацію позитивних та негативних форм прояву людської деструктивності на тлі соціокультурних трансформацій пізнього Модерну. Доведено, що її онтологічні засади вкорінені у специфічно людському бутті й відносинах з іншими членами соціуму, тоді як антропологічні – безпосередньо пов’язані із нескінченною боротьбою в людині "життєвого", вітального із "духом". Висновки. Насилля є інструментом і продуктом переходу людини до більш зрілих і складних буттєвих форм. Взаємозумовленість практик насилля та ненасилля забезпечує поступальний рух людства на шляху гуманізації суспільства. Цей поступ супроводжується закономірним внутрішнім конфліктом особистості, який може мати як прогресивний, так і регресивний характер. На метафізичному рівні деструктивність постає як зв’язок між ентропією світового буття в цілому і нестабільністю власне людського буття, що являє собою складно організовану і відкриту світові систему. Самотрансцеденція як антропологічна передумова людської деструктивності має подвійний характер і поєднує у собі негативні та позитивні характеристики, зміст і значущість яких було розкрито у ході дослідження. Автори переконані: немає іншого шляху для подолання негативної, "злоякісної" деструктивності, окрім ненастанного, щоденного "збирання" навколо себе життєвих смислів та їх освоєння. Адже саме втрата таких стрижневих буттєвих структур, як смисл, ціль і цінність життя стала для сучасного світу дійсно глобальною проблемою. Акцентовано увагу на необхідності утримувати в гармонії триєдність "тіло-душа-дух", що дозволить людині за будь-яких суспільних трансформацій зберегти і примножити свою цілісність.; RU: Цель. Исследование феномена человеческой деструктивности в контексте метафизических образов и практик насилия позднего Модерна. Теоретический базис. Проблема заключается в том, что философская рефлексия насилия, как "опредмеченной", реализованной в бытии человека деструктивности, носит, как правило, контекстный характер и находится на периферии осмысления его внешних проявлений. Соответственно, "за кадром" остается антропологический кризис, свидетельством которого является девальвация гуманистического потенциала современной культуры. Именно поэтому необходимо сместить акценты с очевидных, объективно обусловленных "воплощений" насилия в XXI веке (вооруженных конфликтов, локальных войн, террористических актов) – на внутренние факторы, находящиеся в области экзистенционального. Уход от рассмотрения насилия как абстрактного, безликого или идеологически окрашенного "зла" позволил сосредоточиться на человеке, его образе мышления, жизненных ориентирах, чувствах и внутренних противоречиях, которые находят свое выражение в той или иной форме деструктивности. Научная новизна. На основе определяющих для философской антропологии и психоанализа работ М. Шелера и Э. Фромма впервые осуществлена концептуализация положительных и отрицательных форм проявления человеческой деструктивности на фоне социокультурных трансформаций позднего Модерна. Доказано, что ее онтологические основания определяются спецификой человеческого бытия и отношениями с другими членами социума, тогда как антропологические – непосредственно связаны с нескончаемой борьбой в человеке "жизненного", витального с "духом". Выводы. Насилие является инструментом и продуктом перехода человека к более зрелым и сложным бытийным формам. Взаимообусловленность практик насилия и ненасилия обеспечивает поступательное движение человечества на пути гуманизации общества. Это продвижение сопровождается закономерным внутренним конфликтом личности, который может иметь как прогрессивный, так и регрессивный характер. На метафизическом уровне деструктивность выступает как связь между энтропией мирового бытия в целом и нестабильностью собственно человеческого бытия, представляющего собой сложно организованную и открытую миру систему. Самотрансцеденция, как антропологическая предпосылка человеческой деструктивности, имеет двойственный характер и сочетает в себе негативные и положительные характеристики, содержание и значимость которых были раскрыты в ходе исследования. Авторы убеждены: нет другого пути для преодоления негативной, "злокачественной" деструктивности, кроме неустанного "собирания" вокруг себя жизненных смыслов и их освоения. Ведь именно потеря таких стержневых бытийных оснований, как смысл, цель и ценность жизни стала для современного мира глобальной проблемой. Акцентировано внимание на необходимости гармонизации триединства "тело-душа-дух", что позволит человеку при любых общественных трансформациях сохранить и приумножить свою целостность. Описание: L. Martseniuk: ORCID 0000-0003-4121-8826 2020-01-01T00:00:00Z